Блог

Продовжуємо знайомити вас з творчістю наших учасників Всеукраїнського благодійного конкурсу “Мій рідний край”.

Ось, яку чудову казку надіслала Гавриш Олександра, 11 років, м.Миколаїв.

“Там, де виблискує хвиля Дніпра, лоскоче носика верба своїми котиками та вбирається в намисто калина було собі королівство. І жили в ньому люди. Різні-різні, але завжди вони розуміли один одного, а якщо сварилися, то швиденько мирилися і більше такого не робили. А ще у цьому королівстві високо в горах жили три жар-птиці. Колись давно сильні і мужні лицарі привезли їх з далеких країв. А звали тих дивовижних птахів Мир, Спокій та Щастя.
Старші люди завжди говорили, аби всі добре дбали про птахів, адже літали вони у кожному куточку королівства, наповнюючи його дивовижним світлом. Але люди вже так звикли до жар-птиць, що навіть не помічали їхньої присутності. Та одного дня трапилося лихо – дивовижне сяйво в королівстві зникло. Грізно зашуміла Дніпрова хвиля, верба ще нижче нахилила свої гілки до води – вона плакала. А ягоди калини почорніли з горя. Та й із людьми стало коїтися щось дивне: одні пересварилися з усіма, очі інших стали злими-злими, а у третіх посмішка назавжди зникла з обличчя.
Наймудріші зібралися, поговорили, та й вирішили, що потрібно повернути птахів назад до королівства. Але хто ж це зробить? Кожен боявся з своє життя. Але знайшлися сміливі лицарі, для яких доля королівства, добрі очі та щирі посмішки людей були ціннішими за власне життя. І вирушили вони в далеку дорогу, пообіцявши повернути птахів.
Один із цих лицарів мій тато, тому я точно знаю, що скоро-скоро жар-птиці повернуться додому і в королівстві знову запанують мир, спокій і щастя.”

Друзі, протягом Всеукраїнського конкурсу “Мій рідний край” ми отримували від учасників не тільки чудові художні роботи, але й вірші та листи. Пропонуємо вам творчість наших конкурсантів.

ВІЛЬНА ПТАХА В ДУШІ ПОЕТА

Багато віршів Шевченко написав,
повчальні й суворі, веселі й цікаві
І кожен з тих віршів був неповторний
Он там сім’я, вечеря коло хати,
а там той ясен раз у раз скрипить,
а в те віконце, що в хатині,
он в тому дивному гаю,
сидить і дивиться Марія
на радість нашу і журбу,
Хто зажуривсь – усім допомагає,
насіння щастя в серці засіває.
А там у прохолоді дуба
лежить на рушнику окраєць хліба,
що матінка ним пригостила.
Водиця чиста – такая як сльоза,
а недалеченько, де поля рясніють,
сам хлопець косить їх,
співа про мир і доброту,
а дівчина його у хаті,
малого Василька глядить,
шепоче ніжно колискову
і у думки свої летить.
Не вірите, то прочитайте,
окремо кожен з цих віршів,
і побувайте в тому місті, які я оповів.